“Не було й дня для відпочинку”: Віталій Коцур – про минулий рік, ректорство та вплив у Переяславі

Віталій Коцур став найвпливовішою людиною Переяслава у 2021 році. Інформатор записав з ним інтерв’ю.

У січні Інформатор презентував тридцятку впливових людей Переяслава. Читачі своїм голосуванням визначили того, хто заслуговує цього звання найбільше. Ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі Віталій Коцур здобув найзначнішу підтримку. Спочатку він переміг у своїй десятці, а потім – і у фіналі, де випередив підприємця Бориса Аврамича та краєзнавця Миколу Богатиря.

Журналіст Інформатора поспілкувався із найвпливовішою людиною 2021-го Віталієм Коцуром про минулий рік.

“У громаді живуть близько 30 тисяч людей, а в самому університеті навчаються 5 тисяч”

– Коли і як ви дізналися, що потрапили до тридцятки найвпливовіших людей Переяслава?

– Ви ж презентували кандидатів трьома десятками і я потрапив до останньої. Було вже до цього цікаво спостерігати в цілому за голосуваннями. Але дещо здивувало, що найбільше потужних особистостей потрапило до останньої десятки. Я ніколи не гнався за якимись рейтингами. Але, як показує практика, часто до подібних переліків потрапляю. Тому особливо не здивувався, що й тут мене відзначили. Тим паче, що до цього я був серед ста найвпливовіших людей Київщини, чого справді не очікував.

Якщо людина у рамках своєї діяльності робить певний внесок у розвиток міста чи країни, то, звичайно ж, вона вважатиметься впливовою. Мене підтримали більше людей, бо знають не лише в Переяславі, а й у Київській області та навіть у всій Україні. Свого часу працював у багатьох структурах: і в органах державної влади, і в науковій сфері, краєзнавчій тощо.

До того ж, університет має надважливе значення для Переяслава. Якщо в громаді населення близько 30 тисяч, то лише в університеті – п’ять тисяч студентів (частина – заочники) і близько шести сотень працівників. Ми одні з найбільших платників податків, місто вже не може органічно існувати без університету. Однак ті люди, які були представлені у вашому рейтингу, безумовно, заслуговували на перемогу і мають значний вплив у розвитку Переяславщини.

– А кого ви самі вважаєте найвпливовішою людиною Переяслава у 2021 році?

– Зрозуміло, що міський голова завжди найвпливовіший, бо на ньому найбільше відповідальності. Що б ми не говорили і які б голосування не проводили, це об’єктивно. Але до нього висловлюють і найбільше претензій. І це не залежить від особистості, просто така посада. Будь-якому очільнику міста бажаю лише максимальної витримки. Наш університет готовий пліч-о-пліч стояти з громадою та її керівництвом.

Інші особистості з вашого переліку більше зосереджені на конкретних сферах. Наприклад, Микола Богатир займається просвітницькою діяльністю, але не має стосунку до економіки, освіти тощо. Борис Аврамич – відомий бізнесмен, впливовий, але є моменти, де він класний фахівець, а в чомусь ні. Так і про себе можу сказати: я фахівець в тому, чим займаюся, але в іншому можу бути менш обізнаним. І це нормально.

“Ректорство стало необхідним рішенням”

– Минулий рік був для вас дуже насиченим. Що особливо запам’яталося?

– Те, що в мене не було жодного дня відпочинку. Настільки динамічним на зміни він виявився! Поки є енергія та бажання, треба працювати. Але кілька місяців тривав період, що я був виконувачем обов’язків ректора та водночас деканом. От це було досить складно. Ще й збіглося зі вступною та виборчою кампаніями.

Зараз така система освіти, що щороку зменшується кількість державних місць для навчання. Всі виші йдуть на рівних умовах. Цьогоріч була складна вступна кампанія: багато студентів випустилися, набрали менше “державників”, приблизно стільки ж “контрактників”. Змушені були оптимізовувати ставки викладачів. Це був дуже відповідальний момент, бо збереження колективу та його розвиток – у пріоритеті. Цим колективом, який у нас є зараз, справді можна пишатися. Адже видно, що вони живуть своєю роботою.

– Слід було скоротити певну кількість людей?

– Не людей, а ставок. Кількість ставок залежить від кількості студентів. Наприклад, в минулі роки в нас було на 70-100 більше ставок. Тепер же хтось повинен перейти на одну, хоча раніше мав півтори, хтось – на пів ставки чи 0,8, хтось все-таки покинув заклад. І це проблема була.

Потрібно змінювати систему підходу до роботи з майбутніми студентами. Ми оновлюємося: зробили ребрендинг, рекламу трохи змінили, змінюємо ракурс вступної кампанії. Це все робимо для того, щоб зацікавити абітурієнта. Коли людина вже вступає до нас, то вже потім їй стає цікаво, бо тут багато всього проводиться. Але треба заохотити обирати саме наш університет. По-перше, є велика конкуренція з Києвом, по-друге, є неприємний шлейф з минулого. І ми працюємо над якістю, щоб критики ставало якомога менше. Хоча якщо критика конструктивна, то ми до неї завжди відкриті.

Віктор Петрович ніколи не прагнув триматися за посаду.

– Коли ви вирішили, що станете кандидатом на посаду ректора?

– Це було, скоріше, необхідним рішенням. Через прогалини в законодавстві можна по-різному трактувати, скажімо, терміни ректорства. Віктор Петрович (Віктор Коцур очолював університет в Переяславі з 1998 року. У 2014 році почали проводити вибори ректора – ред.) одного разу був обраний, але при цьому йому зарахували й попередній термін. І вийшло так, що начебто їх було два, хоча насправді один. Щоб уникнути правових суперечок, мабуть, такий вибір і зробили. Віктор Петрович ніколи не прагнув триматися за посаду. Він всебічно розвинена людина, зараз займається різноманітними проєктами в Національній академії педагогічних наук України, Національній спілці краєзнавців України, є професором в університеті на кафедрі історії, очолює вчену раду. Але є колектив університету, який завжди його підтримує. Тож саме колектив і підтримав мою кандидатуру, коли ми висунули таку пропозицію. І я ж не просто так йшов, а презентував свою програму розвитку. У мене там немає якихось гіпотетичних речей, конкретно проговорив, що і коли буду робити. Якби в колективі був спротив, то за мене б не проголосувало 90 відсотків виборців.

Якщо стоїть вибір між стабільністю та дескруктивом, все-таки люди вибирають стабільність. Коли постає питання оптимізації, об’єднання закладів освіти чи щось подібне, то передусім дивляться на ті заклади, де немає стабільності. У багатьох закладах, коли відбувається зміна поколінь, вибори ректора, то починаються проблеми. Я можу навести десятки прикладів, коли виборча боротьба призвела до негативних наслідків для розвитку самого університету.

– Те, що ви замінили на посаді свого батька, призвело до хвилі критики в суспільстві. Ви ж цього очікували?

– Це було логічно. Але я ніколи б не наважився на цей крок, якби не побачив підтримку колективу. Я завжди намагався ставитися до всіх так, як би хотів, щоб ставилися до мене. Той, хто спілкується зі мною, знає про мої життєві позиції, бачення. Я пройшов шлях від асистента, простого викладача до ректора. Й не перестрибував якісь щаблі, все розвивалося як мало бути. Якщо ти щось робиш, то без критики ніколи не обійдеться. Я не вважаю, що це така вже проблема. Мабуть, для того й існують соцмережі, щоб люди могли випустити свої емоції. І це далеко не перший випадок, що в освітянських родинах діти замінюють на чолі університету батьків. Вони стають успішними ректорами, бо мають відповідні знання, досвід і впевненість.

“Зі студентами проводили судові засідання”

– Ви завжди відкритий до студентів: готові вислухати їхні потреби, попереписуватися в соцмережах. Однак чи змінилося їхнє ставлення до вас після обрання на посаду ректора?

– Коли ти викладач, то простіше спілкуватися зі здобувачами. Я переймав багато досвіду в закордонних колег. Тож чимало занять проводив у форматі, не притаманному для стандартів нашої педагогічної освіти. Наприклад, у філологів на політології ми влаштовували вибори, ділилися на партії, малювали транспаранти. Якщо стосувалося міжнародного права, то проводили судові засідання, розглядали міжнародні злочини. Тепер же я маю переважно адміністративну функцію і дивлюся на проблеми студентів у комплексі. Зрозуміло, що студенти ставляться до мене по-іншому, як до керівника. Але є студентська рада, члени якої можуть спокійно підійти й сказати: “Віталію Вікторовичу, ви тут щось не так робите. Бо студенти хочуть так і так”. Ми чуємо студентів.

Стараюся розділити тиждень так, щоб попрацювати з усіма структурними підрозділами.

– Опишіть, будь ласка, звичайний день ректора.

– Робочий день починається о восьмій. Зранку, поки не почалися наради, відслідковую новини, які відбуваються у світі, країні, місті. Переважно читаю першоджерела, мені достатньо знань, щоб самостійно провести певну аналітику. Потім майже щодня ми проводимо наради з проректорами. Окрім того, що багато роботи з документацією, паралельно слід займатися іншими сферами: профорієнтаційна робота, міжнародна діяльність, внутрішня діяльність, фінансово-економічна. Тому стараюся розділити тиждень так, щоб попрацювати з усіма структурними підрозділами.

Ми слідкуємо за роботою інших закордонних та українських університетів, щоб запозичити щось хороше й для себе. Багато часу проводжу в зумі, наради проходять і англійською мовою із закордонними партнерами. Помітив за собою, що англійською спілкуватися вже простіше, ніж російською. Плюс ніхто не скасовує відряджень до Києва, які також забирають чимало часу. Зрештою все, що залишається для мене, – це час після шостої вечора і поки сил вистачить. Тоді я можу писати наукові статті, публікації, проводити розробки. Буває, що й до дев’ятої-десятої засиджуюся. Також спорт є невід’ємною частиною мого життя. Ввечері, якщо є час, намагаюся приходити в спортзал, щоб трішки пограти у футзал. І звичайно ж, сім’ї слід приділяти увагу.

– Які плани ви хочете найближчим часом втілити в університеті?

– Останні два роки серйозно вплинули на організацію дистанційної форми навчання. У нинішніх умовах найефективнішою вважаю змішану форму: і очне навчання, і дистанційне. Дистанційна форма дуже ефективна серед заочників, відвідування занять практично 100-відсоткове. Людям не треба їхати через пів України на пари, з дому спокійно можуть отримати знання. Я проводив заняття і для здобувачів за партами, і для тих, хто підключився онлайн, одночасно. Всім міг приділити достатньо уваги. Надалі розвиватимемо цей напрямок.

Також з-поміж планів – запровадження електронного документообігу. Оскільки університет державний, це можна буде зробити лише з часом, бо коли приїздять перевірки, їм потрібні папери. Однак, що стосується внутрішньої кухні, то це можна спростити й забезпечити в електронному форматі.

Братимемо участь у проєктах щодо покращення матеріально-технічного становища. Уже почали ремонт гуртожитків. У них можуть жити навіть туристи, які приїздять до міста, замість готелів. Ми, згідно зі статутом, маємо право надавати ці послуги. Плануємо ремонт спортзалів, спортивних майданчиків.

Розширюватимемо географію співпраці із навчальними закладами за кордоном та в межах країни. Впроваджуватимемо нові інформаційні технології в систему вищої освіти. Працюємо над контингентом та якістю студентів, які до нас приходять. Однак багато чого залежить від ситуації в державі як епідеміологічної, так і безпекової.

Трішки з біографії

Віталій Коцур народився 4 жовтня 1986 року в місті Ромни Сумської області у родині освітян.

Навчання

• З 1992 до 2003 року навчався у переяславській ЗОШ №1. Відразу вступив на історичний факультет Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди, який екстерном з відзнакою закінчив у 2006 році.
• Протягом 2003-2007 рр. навчався в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю міжнародна інформація.
• У 2006 році проходив стажування в німецькому місті Бремен в Deutsche Angestellten-Akademie, а також в CASA Internationale Sprachschule Bremen.
• У 2009 році закінчив Хмельницький національний університет за спеціальністю “Міжнародна інформація”.
• У 2010 році закінчив Хмельницький національний університет за спеціальністю “Фінанси”.
• З 2007 по 2010 рр. навчався в аспірантурі Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету.

Робота

• У 2003 році працював провідним фахівцем Переяслав-Хмельницького педуніверситету.
• З 2015-го – на посаді старшого наукового співробітника відділу національних меншин інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України.
• 2015-2019 рр. – помічник-консультант Народного депутата України.
• З 2011 року працює викладачем, старшим викладачем, доцентом та професором кафедри політології Переяслав-Хмельницького педуніверситету.
• 3 2018 р. – заступник декана соціоісторичного факультету у міжнародних відносинах Переяслав-Хмельницького педуніверситету.
• З вересня 2020 року працює професором кафедри публічного управління та адміністрування Переяслав-Хмельницького педуніверситету.
• З 2020 року – декан факультету гуманітарно-природничої освіти і соціальних технологій Переяслав-Хмельницького педуніверситету.
• З 2021 року – ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі.
• Доктор історичних наук, кандидат політичних наук, професор кафедри публічного управління та адміністрування.

Громадська діяльність

• Активний учасник Революції Гідності.
• Один із організаторів переяславської сотні самооборони імені Тараса Трясила.
• Голова громадської ради при виконавчому комітеті міської ради 2016-2019 рр.
• Секретар громадського формування з охорони правопорядку “Самооборона Переяславщини”.
• Член ГО “Майдан Переяславщини”, “Переяславський Скарб”, Національної спілки краєзнавців України, ГО “Ресурсний центр сталого розвитку”.

Наукова діяльність

Автор понад 140 публікацій з етнічної історії, етнополітології, державної політики щодо національних меншин в Україні, національної безпеки, конфліктології. Досліджує сучасні етнополітичні процеси в Україні та світі, національні меншини, їхню історію, сучасний стан, перспективи розвитку, а також сучасні проблеми національної безпеки.

Нагадаємо, що 35-річний Віталій Коцур офіційно став наймолодшим ректором України. До цього рекодсменом був теперішній міністр освіти Сергій Шкарлет.

Віталій Усик

Фото: Едуард Аврамич