Робота у міській раді, стосунки із Саулком, “совок” у спорті. Про це в інтерв’ю Інформатору розповів Владислав Столяренко.
Переяславець Владислав Столяренко (29 років) із лютого до жовтня 2021-го очолював відділ фізичної культури, молоді, спорту та охорони здоров’я виконкому міськради. Покинув посаду “за власним бажанням”. Очевидно, що це надто короткий термін, аби втілити масштабні проєкти. Тож цікаво, що стало причиною такого рішення Столяренка. Про це із ним поспілкувався журналіст Інформатора.
– Ти досить добре зарекомендував себе як голова районної федерації футболу. А от робота у міській раді – це все-таки не твоє?
– Це не моє і цьому посприяли дуже багато факторів. Наприклад, почнімо з поливу стадіону. Міський голова домовляється зі мною про те, що він буде. А через два тижні вже домовляється із Володимиром Михайловським (директор стадіону – ред.), що вони планують робити проєкт на повну реконструкцію за три з половиною мільйона, куди входитиме й полив. Мене це трішки вибило, але думки про звільнення з’явилися ще раніше.
- На стадіоні в Переяславі вже восени буде система поливу
- Полив на стадіоні в Переяславі обіцяли зробити у вересні, але його досі немає: чому так
Коли у мене виникає ідея, відразу намагаюся її втілити. Думаю, з ким можна сконтактувати, як представити її людям, як досягти підтримки. І наприклад, у федерації футболу це все робиться досить швидко. А ось у міській раді у мене виникає ідея – починаються перебої. То грошей немає, то складно їх знайти, то мені починають пояснювати, чому це нереально зробити, а не як знайти можливість, щоб це зробити. І до речі, дивно, коли одні спортсмени просили грошей, щоб поїхати на змагання, мені дали зрозуміти, що їх немає, а коли прийшли інші, то для них кошти знайшлися. Я розумію, що це вже якась політична вибірковість.
Словом, я звик бути у команді, яка працює на спільний результат. У міській раді далеко не всі готові тобі допомагати досягати певних цілей. Дехто взагалі дивиться на тебе як на дурника, коли намагаєшся проявляти активність, мовляв, скоро видихнешся все одно. Некоректно буде з мого боку називати прізвища. Втім, були й люди, які швидко підхоплювали ідеї. Наприклад, із начальницею відділу культури Анною Скляренко та Миколою Богатирем ми організували велопробіг до Дня Незалежності. Анна може зі свого боку зробити те і те, Микола – те і те, і я свій фронт роботи виконаю. Все поєднали – готово. Заступниця міського голови з гуманітарних питань Оксана Серафимівна (Степаненко – ред.) завжди дуже добре співпрацювала. Вислуховувала кожну мою пропозицію, всіляко підтримувала, але ж не все від неї залежало.
– Які у тебе були ідеї?
– Є календарний план спортивних змагань на рік. Я його відкриваю й бачу, що це залучення людей до спорту час від часу. Тобто системності жодної: у січні – волейбол, у лютому – теніс, потім шахи, баскетбол… Я хотів, щоб баскетболісти займалися баскетболом протягом року, волейболісти – також могли провести цілий сезон, шахові турніри теж можна зробити регулярними. Ми навіть говорили про це із Сергієм Гришком, і домовилися, що він організує федерацію волейболу, а я потурбуюся про майданчики. Щонайменше п’ять команд для регулярного турніру можна було зібрати. Але волейболісти зазвичай починають турнір наприкінці осені, до того часу я вже не працював у міській раді. Як там воно було далі, уже не знаю.
Більше до спорту можна було залучати школярів. Хотів зробити систематичні змагання зі всіх видів спорту між школами громади. І підраховувати заліковий рейтинг. А наприкінці так званого сезону школа-переможниця отримувала б якийсь класний приз – наприклад, спортивний майданчик. Але з цим були складнощі через ковідні обмеження.
Я мав реалістичні ідеї. Це не комплекс на мільйони гривень чи запрошення сюди футбольної команди другої ліги. Це – те, що можна було втілити ось зараз. Я звик таким чином працювати – маленькими кроками, краще й краще. Можливо, у міського голови були інші плани. Нам слід було обговорити ці моменти, ще коли Вячеслав Володимирович (Саулко – ред.) запрошував мене на цю роботу. Бо я насправді взагалі не мав розуміння, до чого ми рухаємося. Він дуже амбіційний менеджер, ставить перед собою лише максимальні цілі. Я інакший менеджер – займаюся виваженим стабільним розвитком.
– Коли і як ти звільнився?
– Варто зазначити, що фоновою проблемою була й заробітна плата. Я отримував значно менше, ніж розраховував. І мотивації мені вистачило на березень, квітень, травень та червень. У липні я почав моніторити сайт з пошуку робити. У цей момент і зрозумів, що це вже все. Після однієї із нарад начальників відділів та заступниці голови з гуманітарних питань я сказав Оксані Серафимівні, що збираюся звільнятися. Воно сказала: “Я це відчувала. Йди до голови”. Він був шокований, можливо, сприйняв це як особисту поразку.
– Що сказав тобі міський голова?
– Він сказав: “Я тебе зрозумів”, просто прийняв це як факт. Це було моє остаточне рішення, він це бачив й не збирався мене переконувати. Після цього я ж іще працював півтора місяця й не помітив, щоб його ставлення до мене якось змінилося. Не було такого, щоб я його чимось образив чи він мене.
– Але згодом почалися громадські слухання. І на перших, коли зібралося багато переяславців, це транслювалося у прямому ефірі, він сказав, що ти був не готовий до цієї роботи. Як ти це сприйняв?
– Мене це не образило. Думаю, цими словами він хотів виправдати свою кадрову помилку. Він запросив на посаду людину, яка інакше бачить розвиток спорту в громаді. Мені лише хотілося дізнатися, у чому я не впорався. Які у мене були завдання? Я сам намагався задавати собі вектор роботи. Але інколи він кардинально змінювався, бо бачення голови було іншим. Спорткомлекс – це добре, але він нікому не буде потрібний, якщо людей не залучати до спорту вже зараз. Я хотів створити цілу спортивну екосистему в громаді, до якої були б регулярно залучені всі верстви населення.
– Міські та районні спортивні змагання – це досі “совок”. Які б змагання не проводилися, на них чомусь мають виступати якісь високопосадовці. Коли турнір організовує, скажімо, міська рада, це зрозуміло, хоча й все одно недоречно – посадовці піаряться за рахунок бюджетних коштів. Але ще більш дивно, коли подібне можна побачити на турнірах, які організовують приватні особи. Ось нещодавно особисто ти влаштував класний футбольний турнір на підтримку ЗСУ, де зібрали 20 тисяч гривень. При цьому зі вступним словом там виступав Вячеслав Саулко. Мене це дуже здивувало, адже ти все ж здаєшся хлопцем із сучасним мисленням. Чому так сталося?
– Перед тим, як організовувати, я узгодив це особисто із Вячеславом Володимировичем. Він сказав: “Так-так, без проблем”. Потім він передав цю інформацію начальнику відділу молоді та спорту Валерію Мільгевському. Той зателефонував мені: “О котрій у вас початок? Бо голова хоче приїхати”. Все…
Я в таких історіях люблю залишатися за кадром. Мені не потрібні якісь політичні плюси. Тому я, навіть коли працював у міській раді, забував про те, що слід акцентувати увагу на деяких моментах. Було таке, що сказав журналістам, що певна “ініціатива президента була підтримана депутатом міської ради”, і згодом отримав за це, бо мав сказати, що це “за підтримки міської ради” або ж “за підтримки міського голови”. Але ж він там взагалі був ні до чого, і мені пояснювали, що саме так треба вказувати. От тобі ще одна з невеличких причин звільнення. Я не звик до такого.
Загалом розмова із Владиславом Столяренком тривала понад дві години. За цей час обговорили його захоплення футболом, суддівську кар’єру, цьогорічний чемпіонат та його майбутнє. Про все це ви вже невдовзі зможете прочитати на Інформаторі.
А інтерв’ю-представлення Столяренка як начальника відділу молоді та спорту, яке ми записали у лютому минулого року, читайте за посиланням.
Віталій Усик
Фото: Дмитро Кусай
