“Наша команда – це сім’я, і я її не покину”: найкращий футболіст Переяславщини Павло Лисенко дав інтерв’ю Інформатору

Павло Лисенко отримав трофей найкращого футболіста Переяславщини. А також дав ексклюзивне інтерв’ю Інформатору.

Інформатор за допомогою вболівальників та представників команд вперше в історії визначив найкращого футболіста Переяславщини. Ним став 28-річний півзахисник “Переяслава” Павло Лисенко, який у фінальному голосуванні випередив півзахисника дівичківського “Дніпра” Павла Товкача. Лисенко провів неповний сезон – пропустив майже все перше коло чемпіонату, – але все одно встиг забити 7 м’ячів та запам’ятатися, як один із найкращих гравців своєї команди, що й відзначили суперники (три команди саме Павла Лисенка вважали найкращим футболістом сезону).

Читайте також:

• Хто найкращий футболіст Переяславщини у 2023 році: трійка претендентів від Інформатора
• Товкач vs Лисенко: хто стане найкращим футболістом Переяславщини у 2023 році
• Павло Лисенко став найкращим футболістом Переяславщини у 2023 році

24 жовтня Лисенко отримав свою нагороду в редакції Інформатора. А після цього дав невеличке інтерв’ю.

– Коли і як ти захопився футболом?

– Мій батько раніше грав у баскетбол і футбол. І в дитинстві, ще коли я в садочок ходив, він став першим моїм футбольним тренером, його стопами я пішов. Потім мене віддали на тренування у ДЮСШ, де спочатку зі мною займався Вячеслав Заболотній, пізніше – Андрій Середа.

– Де вже встиг пограти у своїй кар’єрі?

– Звичайно, переважно у нашому районі в команді “Переяслав”, раніше це був “Костал”. Ще за переяславську обласну команду грав, коли вона була. Цього року мене ще запросили пограти у чемпіонаті Бориспільського району за команду “Карань” (Сошників). А у “Костал” я прийшов, ще коли був у 10-11 класі, як родич працівника заводу – там працювала мама. Із того складу й зараз зберігся кістяк із 5-6 людей, зокрема, тоді починали Столяренко, Аландарєв, Сонько, мій брат Андрій Лисенко.

– Зараз скільки часу ти приділяєш футболу?

– День-два на тиждень. Це може бути одне тренування, субота – це постійно ігри. Ну й просто дивлюся футбол. Чемпіонат України не дивлюся, люблю чемпіонат Англії, Лігу чемпіонів, відбір на Євро ось зараз. Із команд подобаються англійські “Манчестер Сіті” та “Арсенал”.

– Хто для тебе був фаворитом у боротьбі за звання найкращого футболіста Переяславщини у 2023 році?

– Серед трьох претендентів від Інформатора я голосував за Пашу Товкача (окрім нього, у трійці були Артем Килипенко із “Дніпра” та Олег Розовик із Вовчкова – ред.). Він деякий час і за нас грав, тому мені і з ним в одній команді було приємно грати, і як суперник він дуже сильний. А в опитуванні представників команд віддав свій голос за Максима Федоренка. Він був для мене авторитетом із самого дитинства, наші батьки товаришували, тож, де б ми не зустрілися, постійно грали у футбол.

– Як оцінюєш свій сезон?

– Ну половину сезону я пропустив. Звичайно, хотілось краще. Десь чогось не вистачило нашій команді: вдачі чи сили. Я отримував задоволення від кожної гри. Ми старалися. Давали бій фаворитам, хоч і програвали аутсайдерам. Всяке було – нестабільна команда.

– Розкажи про травму, через яку ти пропустив початок сезону. Як ти її зазнав?

– Це було ще на зимовому чемпіонаті з мініфутболу. Виходить, що мене ця проблема вже давно тривожила. Передній м’яз стегна був надірваний. Потрібно було почекати певний період, щоб він залікувався. А я тиждень почекав і далі продовжив грати. І в якийсь момент воно дуже заболіло після удару. Там якраз настала перерва між мініфутболом та початком чемпіонату з футболу, готуюся до першого матчу, вже нічого не болить, а потім дивлюся на ногу, а там яма. Пішов до лікаря, просвітили ногу, каже: “Цей м’яз у ширину 3 сантиметри, а надірваний на 2”. Тобто м’яз тримався на 1 сантиметрі. Потрібен був час, щоб цей рубець затягнувся. Але мені не надавали 100 відсотків, що гратиму, бо будь-який мікронадрив може призвести до рецидиву.

– Як зараз почуваєшся?

– Не тривожить ця травма. Пізніше я зробив МРТ, і там вже показувало не розрив, а розтягнення, тобто воно сформувалося, але ще є проблемка. Коли повернувся, то морально страшно у якихось моментах перевантажувати ногу та й фізично підсів за 4 місяці, поки не грав.

– У матчах помітно, що ти рідше б’єш здалеку, майже не виконуєш штрафних ударів, як було раніше.

– Це якраз через той страх. Цей м’яз відповідає за удар, тому при ударі більший шанс, що він знову порушиться.

– Чим ти компенсуєш те, що не можеш використовувати на 100 відсотків свій удар?

– Почав більше боротися, забирати м’ячі. В цілому на полі я повинен забрати м’яч у суперника і віддати партнерові. У мене як такої техніки немає, але подобається боротися і приносити користь команді таким чином. Моя позиція – опорник, прямо перед захисниками, Ярик Варцев і Андрій Лисенко вже розміщуються трішки вище. Однак я намагаюся відпрацьовувати на всіх ділянках поля. Коли маю сили й натхнення атакувати, кажу: “Андрій, сядь, а я побіжу вперед”.

– Що сталося із “Переяславом” цього року (команда посіла п’яте місце у чемпіонаті й вилетіла у півфіналі Кубка – ред.)?

– Десь вдачі не вистачило. Я не вважаю, що в нас найгірший підбір гравців, нові хлопці приєдналися, багато молоді.

– А як всередині колективу сприймалися невдачі? Ви були морально пригнічені?

– Пригнічені ми були після матчу другого кола з “Буртами” (3:3). А в цілому команда була в хорошому моральному стані. Ми не ставили перед собою цілі – перше-друге місце, хотіли взяти третє. Хлопці все розуміли, старалися, не було кому, як кажуть, “напихати”. Тим паче, не можна вимагати щось від людей, які просто приходять і грають у своє задоволення. Ми ж не отримуємо за це кошти. Хтось відпрошується із роботи, хтось жертвує часом із сім’єю, приходить і грає. І вимагати від цих людей ще більшого – якось неправильно. Всі грали на своєму рівні, всі старалися. Можливо, просто команди, які опинилися вище за нас, були сильнішими за підбором гравців.

– Окрім того, що ви не отримуєте грошей за матчі, то ще й самі скидаєтесь на заявку та інші потреби команди. Чи немає у тебе відчуття несправедливості, що одні класні футболісти отримують гонорари за ігри, виграють турніри, а ти цього всього із “Переяславом” не маєш?

– Я готувався до цього запитання. Може, це звучить банально, але наша команда – це сім’я. Коли вона створювалася, у ній грали мої батько, дядько, брат, у Влада Столяренка – батько, Максим Федоренко грав зі своїм батьком. Гроші я можу заробити на роботі, а тут я отримую задоволення. Навіть після поразок при поганій грі у роздягальні ми всі хлопаємо один одному й максимально підтримуємо. І від цього ще більший кайф здобувати перемоги над лідерами, де платять пристойні гроші. Знаю, що деякі хлопці переходять із однієї команди в іншу на більші гроші. Мені навіть вже ніхто не пропонує, бо знають, що свою команду я не покину ні в якому разі. І так із будь-ким з нашої основної обойми.

– Якщо уявити, що у “Переяслав” прийде спонсор, який вимагатиме трофеїв і відповідно наповнення команди легіонерами, ви погодитесь на такі умови? Чи все-таки хочеться зберегти сімейний колектив, можливо, пожертвувавши результатом?

– Більше всього, що це буде другий варіант. Влад Столяренко шукав спонсорів, щоб допомогли форму купити. У цьому “БРСМ-Нафта” посприяла. На заявку також щось пробував, але це покриваємо практично своїми силами. Навіть уявити не можу, щоб до нас почали масово запрошувати легіонерів. Хоча я не проти цього в інших командах, цікаво змагатися із сильними суперниками, чемпіонат таким чином із кожним роком стає все сильнішим.

– Весь наступний сезон ти проводитимеш у статусі чинного найкращого футболіста Переяславщини. Як думаєш, чи вплине це якось на гру суперників проти тебе?

– Думаю, ні. Мені здається, навіть саме голосування не було абсолютно правильним, бо у тому ж Telegram-каналі голосують люди, які дуже далекі від футболу. Можливо, на наступний сезон краще вийти на стадіон і просто запитати у вболівальників – це було б об’єктивніше. Тому сам себе я не вважаю кращим за іншим. Є багато легіонерів, місцеві сильні хлопці, які варті цього звання. Навряд чи через нагороду проти мене почнуть грати інакше, суперники й без того знають, хто на що здатен на полі.

Нагадаємо, що цьогоріч чемпіонат Переяславщини з футболу виграв “Дніпро”. “Матадор” же забрав традиційний кубок.

Віталій Усик

Фото: Валентин Шеремет

Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше екслюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.