“Проблема в людях, а не у тваринах”: один день із життя собачого притулку в Переяславі

У переяславському притулку зараз 166 собак. Як їм дає раду ГО “У добрі руки”, дізнавайтесь у великому репортажі Інформатора.

Собачий притулок громадської організації “У добрі руки” у Переяславі працює восьмий рік. За час його існування тут знаходили прихисток сотні безпритульних песиків. Прямо зараз у ньому перебувають 166 собак. Притулок піклується не лише про місцевих тварин, а й надає допомогу та шукає домівку для чотирилапих, яких евакуювали із зони бойових дій. У тяжкі хвилини, коли, здається, підтримки немає ні від кого, волонтерок організації мотивують лише ті, хто в тяжку хвилину протягне лапу. Журналістка Інформатора побувала у цьому місці, сповненому надією та дзвінким гавкотом.

“ЦЕ БУЛА МАЛЕНЬКА ПЕРЕМОГА ТА НАШ СТАРТ”

Через популяцію безпритульних собак у Переяславі, яка катастрофічно зростала, небайдужі жителі міста створили флешмоб “Я стерилізую”. Так люди ловили безпритульних тварин та відвозили у ветеринарні клініки на стерилізацію. Тоді, у 2017 році, ті, кому була небайдужа доля песиків, які не мають дому, вирішили створити громадську організацію “У добрі руки”.

Її співзасновниця, волонтерка та тепер депутатка Переяславської міської ради Аліна Римар розповіла, що без офіційної ГО комунікація з місцевою владою щодо допомоги тваринам була проблематичною. Проте з моменту її створення міська рада вперше за весь час свого існування пішла назустріч та виділила 20 тисяч гривень на стерилізацію собак. “Це була маленька перемога та наш маленький старт”, – зазначила волонтерка.

Спочатку пункт перетримки (після стерилізації) розміщувався на вулиці Богдана Хмельницького, 253. Територію для тимчасового використання надав член ГО Євгеній Дубошей. На той час там утримували близько 60 собак. Перебування на цьому місці розраховували на 3-4 місяці, але воно затягнулося аж на чотири роки.

Про це ми більше розповідали в окремому сюжеті на початку 2021 року:

– Розуміючи, що це мав бути менший проміжок часу, ми вирішили, що потрібно пришвидшувати питання облаштування власного пункту перетримки. Тоді нам назустріч пішли керівники сільгосппідприємства “Ярос”, які погодилися передати у користування один із їхніх закинутих корівників, – розповіла Аліна Римар.

На березневій сесії міської ради у 2021 році підприємству “Ярос” надали дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки загальною площею 4,1307 га на вул. Суворова, 10 (в районі “Точмашу”). 1,8 га з них призначили для розміщення собачого притулку, зараз ця ділянка після перейменування в рамках декомунізації має адресу вул. Скіфська, 10 а.

Шлях побудови притулку був досить непростий. На листопадовій сесії міської ради у 2021 році виділили 200 тисяч гривень для облаштування вольєрів. Десять вольєрів побудували за благодійні кошти, а ще п’ять перевезли із попереднього пункту перетримки, що на вулиці Богдана Хмельницького. Один великий зварили із металевого паркану, який розібрали у тому ж пункті перетримки. Потім з проєктом “Крок до мрії”: волонтерський притулок для собак” у конкурсі проєктів соціальної дії від British Council Ukraine “Активні громадяни” активісти від ГО “У добрі руки” виграли грант на 35 тисяч гривень для побудови ще двох вольєрів.

Також ГО “У добрі руки” збирала гроші на автомобіль для транспортування собак. Тоді вдалося зібрати близько 60 тисяч гривень, але притулку пощастило – організація отримала автомобіль від Переяславського ВУКГ, а кошти лишилися для інших потреб. Тоді їх також вирішили витратити на спорудження вольєрів для майбутнього собачого притулку.

– Зрештою завдяки небайдужим людям, міській раді, яка долучилася згодом, ми облаштували одну лінію вольєрів. Потім співпрацюючи з благодійним фондом “Щаслива лапа” змогли виграти фінансування на ще одну лінію. Так до початку повномасштабного вторгнення ми облаштували вже “свій” куточок для собак, – розповіла Аліна Римар. Зараз у притулку загалом 25 вольєрів.

Директор притулку, голова ГО “У добрі руки” та ловець безпритульних тварин Переяславського ВУКГ Тетяна Чеботарь доглядає, годує та лікує тварин, а також забезпечує притулок всім необхідним. Аліна Римар виконує більш мобільні завдання, тобто завжди “на підхваті”, коли, наприклад, песиків десь лишили напризволяще і потрібно поїхати та перевезти їх з однієї локації в іншу, відвезти в притулок, пофотографувати, викласти пост про них у соціальні мережі.

“ГОЛОВНА У ПРИТУЛКУ МИША, А ЇЇ ЗАСТУПНИЦЯ – ДІНА”

У притулку нас зустріли собачки Діна та Миша. Вони тут із самого початку, тому вже як “домашні”. Як жартують волонтерки тут головна старенька Миша, якій вже понад 10 років, а її заступниця – Діна. Коли ми з Тетяною Чеботарь та Аліною Римар зайшли на доволі простору територію притулку, собаки неначе відчули прихід гостей і почали голосно гавкати. Та, побачивши “своїх” людей, замахали хвостиками та притихли. Кинулася в очі невеличка клумба посередині подвір’я.

У притулку вольєри вибудувані прямокутником з одним великим при вході. Всі вони великі та просторі, охайні та безпечні. Досить зручно було підходити до кожного, щоб розгледіти песиків. Поки тривала “екскурсія”, Тетяна з Аліною розмовляли майже із кожним своїм “підопічним”. А коли я фотографувала собак, вони розповідали їхні історії, зокрема, про те, як ті опинилися у притулку.

Майже у кожному вольєрі живе по 5-6 собак, але є деякі, у яких лише по дві або три. Як розповіла Тетяна Чеботарь, такі собаки знаходять контакт лише одне з одним, а інших на “підселення” не підпускають. Загалом кожному чотирилапому обирають “комфортних” друзів навіть за розміром та темпераментом. У кожної собаки є своя простора будка із сіном, яке їм почали підкладати у холодну пору. Коли біля вольєрів хтось прикладав руку до сітки, вмить всі собаки підбігали пеститись та облизувати її.

Серед 166 собак у притулку породистих немає, найбільше – старих псів, яких власники через їхній вік вивезли та покинули. Також є песики з фізичними вадами: у одного, наприклад, немає лапи, в іншого – очей. Є й маленькі цуценята. Тут я не помітила агресивних та злих собак, навпаки, всі люблячі, грайливі та доглянуті. Волонтерки розповіли, що спочатку пункт перетримки розраховували на 60-70 собак, адже ідея полягала в тому, щоб забирати їх на стерилізацію, тримати протягом післяопераційного періоду та випускати. Однак згодом через безвідповідальність людей, які постійно викидають тваринок, це стало справжнім притулком, де більшість собак живе.

Багатьом собакам кличок намагаються не давати, щоб майбутні власники самі могли вирішити, як назвати свого домашнього улюбленця. Проте, звісно, є старожили, які живуть тут із самого початку. Вони й мають прізвиська, оскільки раніше у притулку постійних “мешканців” було значно менше. Коли ми підходили до таких собак, вони відразу відгукувалися на власне ім’я.

“Заберіть, бо дуже шкода”. Нам також дуже шкода, але, на жаль, всіх вмістити не можемо”

Робочий день у притулку розпочинається о 9:00. Зранку собак годують та прибирають у кожному вольєрі. Це великий обсяг роботи, адже потрібно насипати корм, змінити воду, а коли зима і мінусова температура, то ще й з мисок вибити весь лід, який утворився за ніч. Також заміняють сіно на підсилку. Помітно, що всі вольєри чистенькі, без різких запахів, а миски наповнені кормом. Самі хвостаті доглянуті та надзвичайно красиві.

Закінчуються господарські роботи у притулку близько 15:00. “Але це якщо обійтися без чухання за вушком кожної собаки”, – сміючись, наголошують волонтерки. Потім починаються лікувальні процедури, адже буває, що собаки хворіють і кожну потрібно підлікувати, обробити від паразитів та відвезти на стерилізацію. Цим займається Тетяна Чеботарь та її помічниця Тетяна, яка офіційно працевлаштована у комунальному підприємстві ВУКГ. Також їм допомогає волонтер Ренат.

– Дуже розповсюджена історія, коли люди десь знаходять цуциків, дзвонять та кажуть: “Заберіть, бо дуже шкода”. Нам також дуже шкода, але, на жаль, всіх вмістити не можемо. Був такий час, коли на свій страх та ризик забирали на перетримку цуциків, але вони живуть у нас вже по 2-3 роки. Розумієте? У нас всі залишаються до кінця, поки їх хтось не забере, – зазначила Аліна Римар.

“МИ СПІВПРАЦЮЄМО З ВЕЛИКИМИ УКРАЇНСЬКИМИ ТА МІЖНАРОДНИМИ БЛАГОДІЙНИМИ ФОНДАМИ”

Не можна сказати, що місцева влада у Переяславі категорично байдужа до безпритульних тварин. У 2020 році на сесії міської ради прийняли “Програму з регулювання чисельності безпритульних тварин на території Переяславської міської громади на 2021-2025 роки”. Зараз за цією програмою 100 тисяч гривень на рік з міського бюджету виділяють для ВУКГ на стерилізацію собак. Підприємство підписує договір з ветеринарною клінікою на стерилізацію і, власне, тоді з цією клінікою співпрацює притулок. На корм за цією програмою, за словами Тетяни Чеботарь, виділяють 300 тисяч гривень на рік. Але, як стверджують зооволонтерки, цього вистачає лише на близько 5 місяців годування.

– Чомусь багато людей думають, що міська рада виділяє гроші безпосередньо на громадську організацію “У добрі руки”, що наш голова “відмиває” мільйони на притулку. Хочеться взяти тих людей, привести у притулок, щоб вони просто день тут побули і сказали, в якому саме місці тут відмиваються гроші. Саме у такі моменти хочеться все закинути… ГО до бюджетних коштів взагалі немає ніякого стосунку. Ми лише з’являємося на етапі, коли потрібно просто прибрати гівно або відвезти та привезти собаку зі стерилізації, – розповіла Аліна Римар. – А враховуючи, що нам постійно телефонують, аби десь забрати собак, а ніхто навіть не задумується: як їх годувати? Тому завдяки Тані вже кілька років співпрацюємо з великими українськими та міжнародними благодійними фондами, які допомагають кормом. Буквально кілька тижнів тому нам приїхало півтори тонни сухого корму, за два місяці до цього теж надійшло близько двох тонн.

За словами волонтерок, ветлікарі завжди готові співпрацювати з притулком. У будь-який час до них можна зателефонувати і, якщо ситуація критична, вони завжди порадять, що потрібно робити, та приїдуть до тварини.

– Є небайдужі люди, які скидають гроші на рахунок нашої організації, і ми їм дуже вдячні. Але це близько 6 тисяч гривень на місяць. Цього, звісно, не зовсім вистачає, щоб прогодувати всіх, кого ми забрали у притулок. Тож на постійній основі допомагають підприємці міста. Є навіть одна жінка родом із Переяслава, яка виїхала за кордон, але раз у кілька місяців передає 150-200 євро. Ми ніколи ні в кого не вимагаємо допомагати нам фінансово, місцеві жителі і так нас постійно підтримують. Ці кошти зазвичай ми витрачаємо на лікування собак. Адже є песики, які хворіють, ми їх до притулку забрати не можемо, а шукаємо для них перетримку і фінансуємо лікування, – розповіла Аліна.

Допомогти ГО “У добрі руки” можна за такими реквізитами:

Картковий рахунок

4246 0010 0243 7931

Банківський рахунок

Отримувач: У ДОБРI РУКИ ГО
Код отримувача: 42032155
IBAN: UA143052990000026006010117333
Назва банку: АТ КБ “ПРИВАТБАНК”

“ТОДІ Я вперше ПОЧУЛА, ЯК ТАНЯ ПЛАЧЕ”

Аліна Римар розповіла, що намагається завжди оперативно їздити на кожен виклик, який стосується собак. Таких на тиждень може бути 3-4. На притулок витрачає приблизно по 3-4 години на день, враховуючи, що має основну роботу, виїзди проводить у вільний час або між робочими зустрічами. Притулок для неї – повністю волонтерство.

– Останнього разу мені зателефонували та сказали, що знайшли трьох маленьких цуциків на стихійному сміттєзвалищі. Попросили просто приїхати пофотографувати та написати про це пост. Я поїхала туди з мамою, ми погодували собак, пофотографували, я написала та виклала в соцмережі. Тоді ж одного цуцика відразу захотіли забрати. Взагалі собак залишають у різних місцях: поле, ліс, дорога, звалища тощо.

Читайте також:

• “Безлюдна дорога, поле і двоє цуциків, які туляться один до одного”: у Переяславі терміново шукають домівку для покинутих песиків
• Що сталося із двома песиками, яких викинули в полі у Переяславі: ця історія не залишить вас байдужими

Історії собак та їхніх власників дуже різні. Є “набожні люди”, які в неділю йдуть до церкви, а потім їдуть на базар і викидають цуциків десь під парканом, адже за їхніми віруваннями собаку стерилізувати – гріх. А ми в свою чергу чуємо такі аргументи: “не потрібно вмішуватися у природу”, бо кожна собачка також хоче стати матір’ю. А з притулку дуже рідко забирають дівчаток, тому тут їх більшість. Аргументують люди це репродуктивним віком та купою “кавалерів”, які можуть бути у собаки, а ми вже втомилися пояснювати їм прості поняття щодо стерилізації, – зазначила Аліна Римар.

Поділилася, що часто опускаються руки, хочеться все покинути передусім через безповідповідальність людей, з якою доводиться стикатися майже щодня:

– Останній раз до притулку підкинули годуючу собаку та шістьох цуценят. Тоді я вперше почула, як Таня [Чеботарь] плаче. Вона мені подзвонила і сказала: “Алін, у мене вже просто немає сил, мені хочеться плюнути на все, випустити всіх собак та закрити притулок “. Але, на диво, протягом години відгукнулися люди на перетримку песиків, це було реально свято. Я відразу поїхала у притулок, забрала собаку з цуценятами та відвезла жінці, яка погодилася їх прийняти. Вона ще й відмовилась від корму, сказала, що все сама зробить. На скільки відомо, вона знайшла родини цуцикам, а дорослу собаку залишила собі.

Все ж за 7 років люди трохи стають свідомішими, розуміють, що безпритульні собаки на вулицях не з’являються просто так, а тому що людина взяла, погралася та викинула. Також менше пишуть хейтерських постів у Facebook стосовно того, що десь когось покусала собака і їх потрібно травити та відстрілювати, а зоозахисників – разом із ними. Проте правда й те, що залишаються ті, хто вважає зоозахисників садистами, бо ми стерилізуємо собак.

“СОБАЧИЙ ПРИТУЛОК – ЦЕ ТАКИЙ СОБІ ДИТЯЧИЙ БУДИНОК”

Після прогулянки притулком ми зайшли до приміщення для персоналу, там вже крутилися на своїх ліжках Діна та Миша. Вони відразу підбігли до мене та чемно просились погладити та почухати їх. Так я й просиділа всю розмову з Діною, чухаючи її живіт та гладячи Мишу, яка періодично підбігала до мене, Тетяни та Аліни.

Мої співрозмовниці поділилися, що до повномасштабного вторгнення росії люди набагато частіше приїздили в притулок, аби обрати для себе песика, а було їх набагато менше – близько 90 собак. Після початку війни їх побільшало, було дуже багато покинутих, оскільки люди виїжджали з міста та просто відв’язували своїх улюбленців. Багато було собак, яких залишали у дворах, тоді телефонували Тетяні та просили приїжджати та годувати тварину. Поки у перші дні великої війни Аліна возила захисникам на блокпости провізію та необхідну допомогу, Тетяна мала перелік з адресами, за якими кожного дня їздила годувати собак.

Наразі у притулку перебувають вісім собак, евакуйованих із зони бойових дій. Їх привезли з Вовчанська, Торецька, Курахового, Покровська. Волонтерки на постійній основі співпрацюють з UAnimals (всеукраїнський гуманістичний рух, який бореться за права тварин та працює у різних форматах – від зоозахисних рейдів до роботи в законодавчій площин).

– Собак з притулку забирають, але не зовсім часто. Коли тут зовсім не залишилось місць, Таня забрала одну собаку до себе додому. А коли знайшли шість маленьких цуциків, і всіх вдалося прилаштувати, окрім одного маленького чорнявого, я лишила собі, – поділилася Аліна.

– Я як робила, так і буду робити свою справу, але, чесно, останнім часом просто опускаються руки, – не стримується Тетяна. – Проблема в людях, а не у тваринах, і це потрібно до них донести, достукатись, адже людина може вирішити свої проблеми сама, а собака – ні. У Переяславі безпритульних тварин менше не стає. Зі стерилізацією також великі проблеми, адже люди звертаються тільки тоді, кола собака вже народила цуценят. Ми працюємо сім років, а маленькі цуцики як були так і є. Але зараз йде війна і нам потрібно основну допомогу спрямовувати на евакуацію собак. Кожного дня разів по 20 хочу закинути це все, але я тут заради них, – кидає поглядом на Діну та Мишу та обіймає їх обабіч себе.

– Притулок – це такий собі дитячий будинок, де собаки чекають на своїх майбутніх господарів, а деякі так і залишаються жити до кінця. Єдине – це кількість собак, хотілось би, щоб люди ставали більш свідомі та розуміли, що стерилізація це дуже важливо. Говорю не тільки про безпритульних собак, а й про домашніх улюбленців. Адже потім вони опиняються на вулицях міста, деякі гинуть, деякі виживають, є й такі, що виростають та починають утворювати зграї та розгулювати містом, і це просто замкнене коло, – доповнила Аліна.

“ТРИМАЙСЯ ХЛОПЧИК! МИ РОБИМО все ДЛЯ ТВОГО ПОРЯТУНКУ”. ІСТОРІЯ ПРО ХАСКІ ХЕНКА, В ЯКОГО СТРІЛЯЛИ ТА НАЖИВО КАСТРУВАЛИ

Досить резонансною у Переяславі стала історія про хаскі Хенка, якого знайшли понівеченого і тривалий час намагалися втрятувати зооволонтери. Про це більше розповіла Аліна Римар:

– Про Хенка почали писати ще півтора року тому. Перший допис у соцмережі був про те, що біля школи збили собаку. Тоді одна із місцевих жительок забрала його до себе, але наступного ранку пес зник, його не встигли навіть до ветеринара відвезти. Потім все літо люди шукали власника хаскі, бо він розгулював в одному з районів міста. Згодом Тані все ж зателефонувала власниця цього собаки, яка була за кордоном. Попросила забрати пса до себе, розповіла, що її чоловік був наглядачем собаки. Але Таня сказала їй, що у притулку реально немає місць, куди забирати домашніх собак. На мою думку, домашні собаки – це проблеми передусім їхніх власників.

Потім про Хенка перестали писати. Ми сподівалися, що він вже зі своїм власником. Але так було до того часу, поки цьогоріч у жовтні я не побачила допис про те, що біля магазину лежить поранений хаскі. Я відразу поїхала туди, на місці, яке вказували люди, його не було. Собаку знайшла далеко за кущами та хащами. У мене із собою був вологий корм, намагалася погодувати його, але він відмовився їсти, і я зрозуміла, що це щось серйозніше, ніж просто старість. Коли намагалася його перевернути, собаці було дуже боляче, а потім я побачила серйозні травми на його статевих органах.

Відразу зателефонувала до місцевого ветеринара, який оперативно приїхав, оглянув собаку, зробив уколи та сказав, що це випадок не масштабу Переяслава, потрібно їхати ближче до Києва. Тож про це повідомила волонтерці Марині Драбик з Борисполя, яка вже була в курсі цієї історії. Я розповіла їй про серйозні поранення собаки і вона приїхала через годину.

“Коли мені скинули відео і я побачила випавші геніталії пса, я вилетіла за ним. Відвезла собаку в клініку, при огляді підтвердились страшне – це зробила людина”, – написала того дня у себе на Facebook-сторінці Марина Драбик. Потім волонтерка відкрила збір коштів на лікування та обстеження Хенка. Небайдужі люди, зокрема і багато переяславців, активно допомагали та розголошували про страшну ситуацію у своїх соцмережах.

Вже в клініці у Борисполі рентген показав, що в Хенка стріляли, у нього було зламане стегно, в якому і виявили кулю. Також лікар сказав, що собаку намагалися заживо каструвати. Стан Хенка був критичний, больовий шок, сильний запальний процес, зневоднення, повна відмова від їжі. Спочатку лікарі допомагали крапельницями, аби хоч трішки знеболити рани. Та через день йому стало гірше. Його терміново перевезли до Києва у клініку “Діавет”, де лікарі виявили глибокі рани по всьому тілу та багато черв’яків у них, розрив мошонки, зламані два ребра, кулю в задній лапі та вивих стегна. Після аналізів виявили анемію. “Тримайся, хлопчик! Ми всі робимо максимум для твого порятунку”, – писала Марина Драбик.

Попереду було ще багато етапів – операція на стегні, докастрація, тривале лікування та відновлення. Вже через день Хенк став на лапи та гуляв у “стаціонарі”, у нього з’явився апетит. Проте аналізи не відрізнялися від попередніх, були проблеми із сечоспусканням. Прогнози були дуже обережні, проте погіршень не спостерігали. Потім собаку повністю підстригли, адже екскременти бліх не могли вимити навіть у клініці. У собаки виднілися одні кістки, він важив лише 10 кілограмів на свій вік 10-12 років.

8 листопада Хенка прооперували. “Ну що друзі, ви готові до крутої радісної новини? Все пройшло добре. Пишу і плачу. Йому болить, після оперативного втручання, а він радісно облизує мені руки, встає і навіть поїв. Господи, як же я хвилювалась”, – так ділилася новиною Марина.

Та через 10 днів у собаки раптово стався заворіт кишок, його терміново прооперували. Проте Хенк помер того ж дня. “Наша подорож довжиною в місяць закінчилась. Хенк зовсім недавно пережив свою планову операцію, його вже готували до виписки. Вчора раптово у нього стався заворіт кишок. Його оперативно прооперували. Видалили селезінку, адже вона потягнулась за шлунком і по-іншому було не можна. Лікарі зробили все можливе, адже любили Хенка і дуже про нього дбали. Не витримав Хенк, побіг на райдугу. Мій стан не описати словами”, – це був один з останніх дописів волонтерки про Хенка.

Історія ПЕРЕЯСЛАВСЬКого ХАТІКО зі ЩАСЛИВИМ КІНЦЕМ?

Історія переяславського Хатіко зачепила тисячі сердець не лише Переяслава, а й всієї України. Сценарій відомого фільму, який доводив до сліз чи не кожного глядача, виявився аж надто життєвим. Кожного дня переяславці спостерігали за долею собаки, якого прозвали Хатіко. Зокрема, волонтери притулку ГО “У добрі руки” також доклали зусиль, аби ця історія завершилася хепі-ендом.

Історія Хатіко почалася влітку 2023 року, коли під час будівництва на березі Дніпра у Переяславі до одного з об’єктів приблукав пес. Його шия була обмотана дротом, а рани вже гноїлися. Робітники звільнили песика, купили йому медикаменти, вилікували рани та почали підгодовувати. Так собака провів зі своїми рятівниками літо, а восени після закінчення робіт бригада поїхала з міста. Пес залишився.

Минулої зими кілька місяців поспіль він приходив на зупинку о 7-й ранку та бігав за автобусом №35. І так щодня зранку до вечора, загалом пробігав близько 70 кілометрів. Було багато версій щодо того, чому собака так поводиться. Одна з них – що саме цим автобусом поїхали чоловіки, які його прихистили, та через постійні переїзди не мали можливості взяти песика із собою. Але правду знає тільки цей відданий хвостатий друг.

Тетяні Чеботарь одного разу вдалося впіймати Хатіко, щоб забрати до притулку. Але він почав гавкати та скавчати, вирвався та знову побіг на своє місце і далі – за звичним маршрутом. Тоді стало зрозуміло: враховуючи його травму та прив’язку до місця, подібна різка зміна могла тільки нашкодити, писали зоозахисники.

Благодійний фонд “12 Вартових” допоміг з професійним ловцем, якому все ж вдалося впіймати песика та привезти до Києва. Певний час Хатіко був під опікою громадської організації із захисту прав тварин в Україні URSA у ветклініці, де пройшов необхідні обстеження та медичні процедури. Згодом організація розпочала пошук родини для собаки. І це таки вдалося.

Історію про Хатіко в одній із публікацій побачила українська кримськотатарська політична та державна діячка Еміне Джапарова та забрала його до себе. Песик поїхав у новий дім, де зміг переключити свою увагу. Його назвали Джанкой. Він проживав у приватному будинку в Київській області разом із новим хвостатим другом Кримом, врятованим з Бахмута.

Здовалося б щасливе завершення, проте Тетяна Чеботарь розповіла таке:

– Одна знайома мені написала, що побачила Хатіко у Козині (Обухівський район), він бігав за місцевим автобусом. Це був справді він, вона надіслала мені його фото та відео, розповіла, що собака кидається на людей, не кусає, але нападає. Я ще тоді спілкувалася із зоопсихологом, який розповів, що автобуси для нього як іграшка, і його увагу потрібно переключити на щось інше, тож потрібно, щоб людина працювала з ним 24/7.

***

Вже повертаючись із притулку, ми разом із волонтерками заїхали на стихійне сміттєзвалище, що біля поля майже за межами Переяслава. Там, як раніше розповідала Аліна Римар, хтось викинув маленьких цуценят. “Три собаки, голодні, як хто зна що… І це їх вже відгодували трохи добрі люди, бо місяць тому то були просто кістки, обтягнуті шкірою. Серед того всього жахіття їм поставили будочки, в яких вони гріються, але старші собаки інколи виганяють меншу і їй доводиться спати просто неба”, – писала у Facebook волонтерка.

Видовище було, м’яко кажучи, не дуже… Серед сміття та мотлоху бігали три собачки, на вигляд активні та здорові. Дві з них ще досі чекають свого порятунку. Тривалий час песиків забирати ніхто не поспішав, але місцева жителька Лариса Острадчук відгукнулася та захотіла забрати найменшу дівчинку собі. Тож ми забрали малечу та відвезли у нову люблячу родину. Передали руду красуню особисто в руки новій господарці.

Нагадаємо, що раніше ми розповідали, як у Переяславі жінка хотіла придбати собаку для батька, але натрапила на шахраїв. Деталі – тут.

Яна Малишко

Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше ексклюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.