26 інтерв’ю, які вийшли на Інформаторі у 2024 році. Пригадаймо їх разом.
Протягом 2024 року журналісти Інформатора поспілкувалися та написали про багатьох цікавих людей із Переяславщини. На нашому сайті вийшли цікаві інтерв’ю із добровольцями, волонтерами, спортсменами, митцями, бізнесменами, навіть психологинею та суддею. Всі їх ми зібрали в одній публікації, щоб ви точно нічого не пропустили.
“Намалювати можна будь-що, коли розумієш, із чого воно складається”: Євгенія Демченко з Переяслава – про творчість, свої роботи та дітей
Записала Валерія Бобровська, 23 січня
Євгенія Демченко, художниця Переяславського центру культури і мистецтв: “У кафе “Пундики” – моя найпрофесійніша робота зі стінописів. Працювала над нею щоденно приблизно місяць. Мене попросили із плитки мозаїкою викласти певне зображення. Я запропонувала інший варіант, зробила ескіз кольоровий, показала його власнику і він погодився. Я була дуже задоволена результатом і тим, що втілила свій задум. Це панно називається “Смачно жити в Україні”. На ньому зображене українське застілля, ніби у село до батьків з’їхалася родина. Мати несе вареники, під столом сидять пес із котом та їдять ковбасу. На задньому плані – українське село. Ну таке все наше, рідне.
У цьому панно заховано дуже багато квестів, ігор. Я роздрукувала їх власнику на листочку і запропонувала, аби адміністратори за розв’язані завдання видавали якісь бонуси. Там захована певна кількість ґудзиків, наклеєних і намальованих. Також ребуси, завдання різні, слова, написи. Та у закладі нічого не використовується, можливо, не зберегли мою інструкцію”.
Від стюардеси до блогерки: Людмила Товкун із Переяслава – про роботу в небі та в Instagram
Записала Яна Малишко, 31 січня
Людмила Товкун, Instagram-блогерка: “Взагалі показую дуже маленький відсоток свого життя. Якщо у мене немає настрою, складний період, то просто не публікую нічого. Побачила, що це взагалі ніяк не впливає на статистику. Краще я перечекаю цей період, але видавлювати із себе “хі хі ха ха” не буду. Особисті проблеми та переживання теж стараюсь не висвітлювати, також ніколи не показую стосунки із чоловіком, сім’єю, якщо трапилось якесь горе. Давити на жалість не буду, щоб не ходили і не розносили по місту, бо Переяслав – це все-таки велике село, всі одне одного знають, і мені не хочеться, щоб говорили про людей, які не причетні до мого Instagram. Я дуже лояльна до цього і завжди в усіх запитую дозволу на зйомку та публікацію”.
“Масаж необхідний, особливо зараз, коли всі дуже нервові”: Сергій Галан із Переяслава розповів про свою професію
Записала Яна Малишко, 7 лютого
Сергій Галан, масажист: “Масажист – це ключик, якому потрібно в людині включити механізм самовідтворення. Масаж – це дуже впливова діяльність для організму в цілому, бо зачіпаються всі аспекти: гуморальна, дихальні та серцеві системи, які з’єднані в одне ціле. Багато людей не розуміють, що насправді масаж дуже потрібний, особливо зараз, коли всі нервові, а масаж добре впливає на нервову систему. Людина, коли побувала на кількох прийомах, то вже відчуває розслаблення, починає засинати та прокидатися в нормальні години”.
Робота відділу ДРАЦСу у Переяславі: про вплив війни, міфи та особливості весільних традицій розповіла його очільниця Вікторія Литовченко
Записала Валерія Бобровська, 11 лютого
Вікторія Литовченко, начальниця Переяславського відділу ДРАЦС: “Шлюб – це сімейний союз чоловіка та жінки, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану, добровільний, наголошую. Узаконювати його потрібно, коли пара має наміри вести спільне господарство, жити разом, створювати сім’ю. Звісно, тут, як на мене, жінку, що обов’язково потрібно реєструвати шлюб. Тому що повинні всі бути юридично захищені: як чоловік, так і дружина. Якщо ж ви вже не вперше починаєте розмову про те, що варто зареєструвати стосунки, але ваша “половинка” говорить, що ”штамп у паспорті” все одно нічого не змінює, тоді поставте запитання: “Якщо штамп все одно нічого не змінює, то чому б його не поставити?”.
“Відмовилася готувати статтю, бо знала, що там буде неправда”: Ірина Бабкіна із Переяслава – про журналістику та освіту
Записала Валерія Бобровська, 16 лютого
Ірина Бабкіна, вчителька англійської мови у Переяславському академічному ліцеї імені Івана Мазепи, колишня журналістка: “Я свідомо пам’ятаю переяславську журналістику з 1995 року за її газетами. У моїй сім’ї читають газети. З того, що тоді читала, як я тоді сприймала і що є зараз, вважаю, що журналістика змінилася. Місцева журналістика поставила нам такі умови, особливо у останні роки, коли їй треба виживати. Фінансування зменшилося – це або має бути спонсор-власник, який оплачуватиме роботу журналістів і матеріал, або це має бути дуже класний рекламодавець, який даватиме рекламу і платитиме гроші. Щодо якості, ми здавна пам’ятаємо, до чого призводила правда у місцевій журналістиці – до переслідувань. Ми й зараз бачимо на всеукраїнському рівні, до чого доходять переслідування за незалежні розслідування”.
“Те, що люди мені довіряють, – це величезний плюс для хлопців”: Руслан Стародуб – про волонтерство, друзів на фронті та небезпечні виїзди
Записав Віталій Усик, 19 лютого
Руслан Стародуб, волонтер, голова ГО “4.5.0. Переяслав”: “Постійно розчулює, коли діти запрошують, бо вони щось зібрали для хлопців. У такі моменти я просто їду в машині й плачу. І раз було таке, що ми збиралися їхати під Бахмут, людина зателефонувала, бо побачила збір, каже: “Я напечу пиріжків, хліба домашнього”. Ввечері приїхав по це, бо вночі вже виїжджали. І вона мені й каже: “У мене чоловік зараз воює на Запорізькому напрямку”. У мене відразу комок у горлі – чоловік воює, а людина ще намагається допомогти іншим. Зараз згадую і знову накотило”.
Інна Рубан із Переяслава створює унікальні іграшки з плюшевої пряжі, які не лише стають улюбленцями дітей, а й допомагають війську
Записала Валерія Бобровська, 1 березня
Інна Рубан, майстриня: “Я завжди шукаю щось цікаве, що подобалось би не лише мені, а й діткам. Створюючи іграшку, завжди вкладаю частинку своєї любові, аби погляд в іграшці був прекрасний, щоб вона була ніби жива. Кожну створюю так, аби мені хотілося нею гратися. Дітки це дуже оцінюють, можуть ними гратися впродовж багатьох років. Нещодавно мені написали люди, які дитинці із Києва подарували мою іграшку у три роки, їй вже вісім, вона ще досі є її улюбленою. Таких випадків багато дуже. Ось в університеті у мене чимало хто їх купує, є постійні клієнти, які мають вдома усю серію виробів”.
“Потрібно вірити у свою справу й не здаватися”: Марина Ставицька із Переяслава – про “Веснянку”, успіхи та невдачі
Записала Яна Малишко, 22 березня
Марина Ставицька, власниця фотостудії “Веснянка”: “Насамперед тим, хто хоче щось відкрити, потрібно мати ідею та, звісно, стартовий капітал. Потім потрібно розробити бізнес-план, тобто скільки будете витрачати коштів, чи вистачить цього, через скільки все окупиться, а ще потрібно вести обіг. Варто врахувати всі ризики, повністю розпланувати, що може піти не так, а обов’язково щось піде не так, навіть у фінансовому плані. Після цього всього почати робити. Звичайно, як і в будь-якій справі, будуть перешкоди та конкуренція, але це добре, бо вона породжує попит на послугу. Потрібно вірити у свою справу, не здаватися і завжди бути на крок попереду”.
“Тренди існують, але найкращі брови ті, які личать самій людині”: Марина Легкобит із Переяслава – про роботу в б’юті-індустрії
Записала Яна Малишко, 28 травня
Марина Легкобит, майстриня бровистка: “Спочатку від рідних я чула, що це не серйозно. Мені говорили, що, може б, англійською зайнятися та піти далі в цьому напрямку. Але своїми діями я показувала, що ні, так не буде. Я багато років віддала музиці, думала, що працюватиму або в музичній школі, або в садочку діткам грати на фортепіано. Але зрозуміла, що мені це зовсім не потрібно, та й не дуже цінується зараз ця робота. Тож я вибрала те, що ближче до душі”.
”Багато хто не міг зрозуміти, як це хлопченя буде керувати”: 22-річний Валентин Герасименко очолює Центр культури у Ташані
Записала Валерія Бобровська, 29 травня
Валентин Герасименко, директор Центру культури, дозвілля та туризму Ташанської громади: “Не можу сказати, що я народився у творчій сім’ї, адже моя сім’я проста, всі у ній роботяги. Ніхто не писав вірші й не ходив до театру. А от мені завжди було дотично якось до творчості. Завжди хотів грати в театрі та навчатися на актора, проте не вийшло. Хоча потім наздогнав це все вже у дорослому житті. По-справжньому творчість у моєму житті з’явилася, напевно, коли розпочалося повномасштабне вторгнення. Тоді я замислився над життям і почав писати вірші. Перші кроки мені самому не подобалися, думав собі: та хто його буде читати? А потім, вже з часом, зрозумів, як римувати і так далі. І зараз все більше і більше приходять якісь ідеї для віршів”.
“Моя школа розпочалася із двох учнів”: Юлія Погуца із Переяслава – про “New Generation”, війну та другу родину в Англії
Записала Ірина Анісімова, 24 червня
Юлія Погуца, директорка мовної школи “New Generation”: “Я обожнюю викладати. Обожнюю працювати з групами, люблю спілкуватись, допомагати людям віднайти себе, надихнути їх на працю. Але якщо ми говоримо про менеджмент, про бухгалтерію, то для мене це завжди було викликом. І ці справи я постійно залишала на потім. Завжди набирала собі близько 40 учнів, при загальній кількості в 150 учнів і при цьому маючи ще шість викладачів. Тому вчуся бути менеджером і вмінню делегування обов’язків. Бо сама займалася і рекламою, і іншими справами. Зараз розумію, що мені потрібен адміністратор і менеджер, які б займалися справами школи”.
“Важливіше – за який час долаєш дистанцію, а не яке місце посідаєш”: Карина Тищенко із Переяслава розповіла про своє спортивне життя
Записала Яна Малишко, 9 липня
Карина Тищенко, легкоатлетка: “Дисципліна важлива, адже іноді бувають справді важкі тренування та ситуації. Після навчання або роботи тренуватися буває важко, але потрібно зрозуміти: якщо тобі це подобається і ти розумієш, що тобі це потрібно, то чисто на характері йдеш і робиш це. Мотивація – це результат, адже якщо ти гориш тим, чим займаєшся, це вже буде для тебе великою мотивацією. Зараз у дорослому віці не засмучує яке займаєш місце, а засмучує результат. Тобто якщо я прибігла четвертою, але зробила це з особистим рекордом, то не засмучуюсь, можливо, трішки десь в глибині душі”.
“Не вистачало грошей на ремонт машини для військових – попросила у рідних”: Інна Марченко із Переяслава – про волонтерство прямо зараз
Записала Вікторія Холошевська, 19 липня
Інна Марченко, волонтерка, голова ГО “Серця Переяславщини”: “Якщо чесно, не сплю ночами, постійно вночі приходять різні думки, до кого можна звернутися, попросити допомогу. Тут навіть справа не у коштах, які збираєш, а в тому, чи може людина до когось звернутися, щоб тобі допомогли саме тим, що потрібно. Іноді буває таке відчуття, що робиш не достатньо. Коли мене найбільше накриває, то зазвичай іду на алею героїв або вирушаю на “нуль” – мені це допомагає”.
“Я так хочу додому, тільки дому немає”: Ольга Єрмоленко переїхала на Переяславщину із Попасної, пише проникливі вірші про війну
Записала Яна Малишко, 7 серпня
Ольга Єрмоленко, переселенка: “У мене був друг, який збирався виїхати. Став йти по сходах і в нього стався розрив серця. Поховали біля будинку. День і ніч була стрільба – ми не те, що не могли піти когось евакуювати, ми навіть з під’їзду не могли вийти. Бомбили весь час, не зупиняючись ні на мить. Одного разу я не витримала і сказала, що потрібно втікати. Не бачила тоді, але, думаю, мою квартиру вже розбомбили повністю. У той день, коли ми збирались виїздити, снаряд потрапив прямо у вхід до нашого підвалу. Всередині було все у чорному диму, я його наковталась, ми вискочили звідти в чому були. Переночували в одній із квартир, яка була ще більш-менш цілою. На другий день із Бахмута вдалося видзвонити автобус для евакуації. Коли сідали до нього, то побачили, що та квартира, де ми буквально кілька годин тому спали, за мить стала вщент знищена, нам просто пощастило… Виїхала я 21 квітня, тоді ще місто було не окупованим”.
“Що б не сталося, мотоцикла ніколи не продам”: Євгеній Калантай із Переяслава – про стантрайдинг, рекорд України та весілля
Записала Яна Малишко, 8 серпня
Євгеній Калантай, стантрайдер та засновник клубу PSC (Pereyaslav Stunt Club): “Мото – це моє хобі, моя ціль у житті. Я відчуваю себе вільним, навіть коли просто їду мотоциклом у колоні, де безліч знайомих байкерів, які будуть за тебе горою та допоможуть у будь-якій ситуації. Це круто, відчуваєш себе зовсім інакше, наче всесильний. Іноді буває, що дім-робота, а потім їдеш на якийсь захід і просто кайфуєш від цього дня, а потім цими емоціями заряджений ще на найближчий місяць”.
Від братового фотоапарата до зйомок музичних кліпів – за два роки: Юрій Слива із Переяслава поділився своїм досвідом
Записала Дарія Сухотенко, 13 серпня
Юрій Слива, гаффер (технік з освітлення) та оператор: “Я не відчуваю себе митцем, який ходить вулицями і бачить картини. Все ж я більш технічний, роблю все по пунктах. Я можу знімати гарно та бачу чудові кадри, але митцем себе не бачу. Можливо, я й надалі зніматиму якісь кліпи чи рекламу, де не потрібно багато творчої уяви. Все ж душа більше лежить до механіка з освітлення, адже там завдання більш технічні, наприклад, потрібно вигадати, як прив’язати камеру до стелі або поставити світло”.
Таїса Ткаченко відкривала сьому школу в Переяславі, майже 50 років присвятила освіті: ексклюзивне інтерв’ю для Інформатора
Записала Дарія Сухотенко, 3 вересня
Таїса Ткаченко, раніше директорка Переяславської ЗОШ №7 (зараз – ліцей імені Мономаха): “Дуже довго стояла сьома школа, все ніяк не могли її відкрити. Було кілька директорів та їх вистачало лише на кілька місяців. Проблем чимало: великий об’єкт, від того, що тривалий час школа була незакінчена, то від дощу прогнили вікна та підлога, не було постійного фінансування та прикріплених будівельників. Коли школу вже довели до ручки, дали фінансування. Тоді школою зайнявся Микола Кардаш: якби не він, то не було б і школи. Так він запросив мене до кабінету та запропонував стати директором. Я поставила одну умову – колектив школи набираю сама. Деякі з них працюють і зараз, це освічені вчителі, випускники Київського університету. День народження школи – 1 вересня 1995 року. Це було святкове відкриття, зібралося усе обласне керівництво. Я, будівельники та мер розрізали стрічку, а першими до школи увійшли рудий кіт і учень початкових класів Діма Іллічов, син однієї з вчителів школи. Вся Левада зібралась, а вчителі стояли з оберемками квітів”.
“Якщо дуже хочете новий iPhone, краще не купуйте його у перший місяць після виходу”: Анатолій Жук із Переяславщини – про бізнес та еволюцію техніки Apple
Записала Яна Малишко, 18 вересня
Анатолій Жук, засновник магазину-майстерні техніки Apple Juk Store: “У перший місяць, якщо ви дуже хочете цю нову модель iPhone, то краще не купуйте, бо просто переплатите. А взагалі, якщо у вас і так остання модель телефона, то різниця буде тільки в камері та батареї, яку новий iPhone триматиме на годину-півтори довше. Також у ньому дуже сильно прокачали звук запису відео, додали ще одну кнопку, а процесор майже той самий. Я очікував трохи більше від цієї презентації, хоча сам розумію: куди ще більше? Мені здається, що значних змін не буде до того часу, поки не настане ера ручних гаджетів. Можливо, через років десять iPhone зміниться до того, що стане максимально маленьким”.
Родинна справа, олімпійські амбіції та перші серйозні досягнення: Олена Самолюк із Переяслава – в інтерв’ю Інформатору
Записала Дарія Сухотенко, 3 жовтня
Олена Самолюк, метальниця диска: “Спочатку я не дуже хотіла цим займатись, але тато сказав, що вся сім’я у цьому спорті і мені потрібно спробувати. Я трохи походила на тренування і закинула. З часом перейшла на диск і стала серйозно тренуватись. Тоді я втягнулась у це – почало подобатись. Мені довелось відмовитись від танців, на які тоді ходила. Хоча зараз я рада, що все так вийшло. Ніколи не думала про інший вид спорту”.
“Вчитель фізкультури стає директором – це непоодинокий випадок”: Володимир Бражник вже місяць очолює гімназію №3 у Переяславі
Записала Яна Малишко, 6 жовтня
Володимир Бражник, директор Переяславської гімназії №3: “Зараз ми зберігаємо все, що є, напрацьовуємо та продовжуємо проєкти, які вже були. У школі нам варто розвивати природоохоронний напрямок, утилізацію побутових відходів, нашу сортувальну станцію, спортивні здобутки та брати участь у нових проєктах. У минулому році наша школа була єдиною в області, у якій було започатковано клуб Олександра Педана “JuniorS”. Над цим ми працювали весь рік, і це дало змогу закупити спортивний інвентар на 25 тисяч гривень. З’явилися флорбольні стійки, корнхол, доджбол – це нові спортивні види, які йдуть за програмою Нової української школи. Також наша школа є активним учасником освітнього проєкту “Klitschko Foundation”, тобто ми заявляємо про себе у різних сферах”.
“Не ставте життя на паузу, дозволяйте собі тихе щастя”: Альона Іващенко із Переяслава – про психологію, кар’єру та війну
Записала Ірина Анісімова, 10 жовтня
Альона Іващенко, психологиня: “Наші думки можуть нас потопити або окрилити. Можуть загнати в глибоку яму негативних емоцій і депресії, а можуть навпаки підняти на ноги і спонукати до досягнення цілей. Тому обирайте позитивні думки, думайте про хороше, про те, що змушує вас усміхнутися. І таким чином ви допоможете собі пройти всі жахи війни, втриматись на плаву і бути здоровими як фізично, так і ментально. Боротьба з емоціями, витіснення, придушення, приховування дуже спустошують. Зрештою, якщо людина не дає собі якось прожити гнів, сором, смуток, вони можуть проявитися вже на психосоматичному рівні. При постійному придушенні почуттів у скарбничку проблем додаються неврози, психосоматичні хвороби, погіршення імунітету та падіння самооцінки. Тому потрібно навчитися правильно виходити з цих станів. Для когось це малювання, хтось любить співати, хтось знаходить розслаблення у танці, для когось важлива просто розмова. Якщо хочеться поплакати – сідаємо і плачемо”.
“Ніхто не розумів, що на нас чекає. Але разом було легше”: Софія Горобченко із Переяслава – про ДФТГ, збиті “шахеди” та культуру
Записала Дарія Сухотенко, 30 жовтня
Софія Горобченко, начальниця штабу Добровольчого формування Переяславської територіальної громади №2: “Наші завдання змінюються протягом всього існування формування. Ми патрулювали місто та контролювали дотримання комендантської години. Охороняли енергетичні об’єкти. Зараз все трішки переформатувалось – переважно виконуємо завдання ППО. Повсюди не вистачає особового складу, тому нас часто кидають комусь на підтримку. Співпрацюємо із поліцією або ж допомагаємо бригаді розчищати окопи. Ми як повноцінний підрозділ ЗСУ, тільки нас не відправляють на передок, ми на місці захищаємо свою громаду”.
Аліна Лялька із Переяслава збирає мільйонні перегляди у TikTok та цікаво викладає математику в коледжі: інтерв’ю Інформатору
Записала Дарія Сухотенко, 31 жовтня
Аліна Лялька, викладачка математики у Переяславському професійному коледжі: “Я стала знімати відео ще тоді, коли почала викладати. До цього публікувала лише сторіз у Instagram, перегляди обмежувались моєю аудиторією. Фотографувала, як хтось працює біля дошки, або повністю показувала клас на уроці. Потім спробувала у TikTok – все почало набирати обертів. Керівництво та викладачі школи поставились до цього абсолютно позитивно. А учні і їхні батьки навіть пишуть мені повідомлення: “Коли ви вже знімете нашу групу?” або “Коли в кадр потрапить моя дитина?”. Тобто це тільки їх заохочує. Постійно чую позитивні відгуки від своїх учнів, майже всі прагнуть зніматися. Звісно, я обов’язково питаю дозволу перед зйомкою, бо поважаю особисті кордони кожного. Якщо хтось не хоче, то виходить з кадру, або ж знімаю так, щоб не було видно. Та насправді, 95 відсотків учнів бажають брати участь. Хочу далі просувати свій блог, але залишити на рівні того, що я вчителька. Моя основна мета – вести просвітницьку діяльність”.
“Я проїздив весь східний фронт, бачив усе”: Микола Михайловський із Переяслава після служби в армії почав волонтерити
Записала Яна Малишко, 2 листопада
Микола Михайловський, волонтер, колишній військовий: “Перший мій виїзд був у Бахмут 2022 року. Там спочатку копали окопи, які згодом зайняли наші хлопці. Ворог постійно сильно обстрілював. Наші стріляли в один бік, вони – в інший, а ми були посередині всього цього. Після того наш підрозділ перекинули на Вугледарський напрямок, там вже захищали Вугледар. Хлопці тримали оборону до кінця вересня 2024-го, тоді вийшли, адже там вже не було можливо щось зробити.
Загалом проїздив весь східний фронт. Я бачив все: як кидали зброю та бігли або як просто починали плакати. Найтяжчим у службі було втрачати своїх побратимів – це найгірше, що може бути. На війні загинув мій кум з Переяслава Максим Ярош, який служив у 3-й штурмовій бригаді. Також зник безвісти рідний брат із 5-ї штурмової бригади, так нам сказали…”
“Мої рішення впливають на долі людей”: як це – бути суддею у Переяславі, розповів Дмитро Свояк
Записала Яна Малишко, 22 листопада
Дмитро Свояк, суддя Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду: “Суддя ухвалює рішення, які впливають на долі людей, й часто одна зі сторін не задоволена таким рішенням. Прямих погроз у зв’язку зі здійсненням судочинства в мій бік не висловлювали. Випадки ж втручання у здійснення судочинства траплялися, і я реагував на це у визначеному законом порядку. У зв’язку із запровадженою в Україні в останні роки відкритістю судової влади виникають перестороги щодо забезпечення належного ступеню безпеки та захисту членів сім’ї та близьких осіб суддів. На жаль, випадки погроз у бік суддів та реальних посягань на їхні життя і здоров’я трапляються”.
“Кожен день – вихід із зони комфорту”: як це – навчатися у Польщі, розповіла Юлія Бойко з університету Переяслава
Записала Яна Малишко, 4 грудня
Юлія Бойко, старша лаборантка кафедри соціальних комунікацій, документознавства та інформаційної діяльності в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі: “Я навчилася тримати себе в руках у максимально складних ситуаціях, адже коли їдеш кудись далеко сама, то доводиться взяти себе в руки, на тобі відповідальність за все своє життя. Ти не можеш подзвонити і сказати: “Ма, допоможи мені”. Туди я приїхала, все іноземною мовою, і ото сидиш наче сама на всій земній кулі, взагалі немає до кого звернутися… Бували моменти, коли нападала паніка. Так траплялося, коли потрібно було зробити багато завдань, а я ще й захворіла, ще купа всього. Тоді я поплакала, заспокоїлася, дізналася, як це зробити, і почала вирішувати всі проблеми”.
А яким загалом був 2024 рік на Переяславщині, можна дізнатися в окремій публікації. Читайте її за посиланням.
Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше ексклюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишетесь на канали в Telegram або Viber.
