ТОП-9 публікацій за версією журналістів Інформатора. Чи читали ви їх?
Завершення року – це завжди чудовий привід згадати все, що він приніс. До 2022-го повертатись не дуже хочеться, скоріше б забути більшість його подій, як страшний сон. Однак і він чимось та й був корисний. Журналісти Інформатора, звичайно ж, оцінюють його з позиції своєї професійної діяльності. За цей рік вони випустили сотні, навіть тисячі публікацій. І були серед них найважливіші для них самих. Тож вони відібрали по трійці власних матеріалів, про які не соромно згадувати і на які радять звернути увагу читачам.
Віталій Усик, редактор
Футбол – це шоу, магія, радість та сльози: відомі українські журналісти розповіли, чим він захоплює
Це один із найсвіжіших моїх великих матеріалів і чи не той, від роботи над яким отримував найбільше задоволення. Те, що футбол – моя пристрасть, мабуть, знають всі постійні читачі Інформатора. Але заповнити наш ресурс публікаціями лише про цей вид спорту я не можу. Скільки нас тоді людей читатиме? Сотня? Дві?
Але Всесвітній день футболу 10 грудня став чудовим приводом, так би мовити, відвести душу. Ідея виникла спонтанно. Редакторка Інформатора у Бучі, Ірпені та Гостомелі передала вітання від колишнього головреда газети “Український футбол” Сергія Бондаренка. Я колись намагався туди трішки дописувати, тому ми знайомі. Було приємно. Трішки згодом я написав в особисті Андрію Сеньківу, наразі одному із найпопулярніших спортивних журналістів України, хоча при цьому й досить нішевому. Прагнув дещо уточнити один із його твітів, не більше. А потім зрозумів, що можу спокійно зв’язатись чи не з кожним журналістом, який висвітлює футбол в Україні. Тож Бондаренку та Сеньківу написав уже з конкретною пропозицією взяти участь у підготовці статті до Дня футболу. До них зрештою доєднались ще й Роберто Моралес, Ірина Козюпа та Ігор Бурбас.
Всіх цих людей постійно дивлюсь та читаю. Тому для мене було великою честю те, що вони погодились стати спікерами у моєму матеріалі. У підсумку вийшла така публікація, яку б я сам із задоволенням прочитав. І як би це нескромно не звучало, вона рівня не регіонального ЗМІ, а спортивного всеукраїнського. Звичайно ж, на нашому ресурсі вона не могла набрати багато переглядів. Але її підготовка – це те, що мотивує залишатись у професії. Адже, будучи журналістом, ти значно простіше можеш виходити і спілкуватись із цікавими людьми. А при цьому ще й здатен видавати продукт, який комусь буде цікавим чи навіть корисним.
Цитата із публікації. Ірина Козюпа відповідає на запитання, чи змушував футбол її плакати: “О, так! Багато разів – особливо після 24 лютого. Коли вболівальники чи клуби проводили акції солідарності, то це було до сліз. Якщо згадати конкретно якийсь один епізод, то перед матчем “Шахтаря” проти “Лейпцига” в ЛЧ журналіст The Athletic запитав щось про значення футболу в умовах війни і прогноз на матч. Я почала говорити і раптом розплакалася – згадала все, що Україна пережила після початку повномасштабного вторгення і не могла стримати сліз. Згодом на The Athletic вийшов потужний подкаст Away From Home про війну через призму футболу і Лігу чемпіонів “Шахтаря”. Мої сльози теж туди потрапили”.
“Із таким депутатським корпусом у Переяславі можна втілювати класні проєкти”: велике інтерв’ю Аліни Римар
Хотілось би записувати більше інтерв’ю. Я це люблю, більш-менш вмію. Проте посада редактора передбачає передусім дещо інші обов’язки. Однак інколи цього року все ж вдавалось виділити пару годинок для запису інтерв’ю, а потім ще пів дня або день для розшифрування його. Тому спікерів намагаюсь вибирати лише максимально цікавих для мене. Не бачу сенсу витрачати час на те, що буде нудно писати, а потім, відповідно, і читати людям.
Це – перше велике інтерв’ю Аліни Римар. При тому, що вона відома у Переяславі і як депутатка міськради, і як активістка. Я спробував привідкрити її ще з деяких боків. Інтерв’ю було якщо не компліментарним, то точно не hard talk. По-перше, я не вмію надягати на себе образ журналіста і відразу, як вмикаються диктофон чи камери, починати “розносити” свого співбесідника, хоча до цього ми могли мило спілкуватись. До Аліни я ставлюсь приязно та з повагою, тому так було і під час інтерв’ю. По-друге, якихось справді неоднозначних моментів у її біографії я не знайшов, щоб чіплятись за них.
Звичайно ж, ми поговорили про дружбу із Галицьким, про депутатський корпус, порівняли Саулка та Костіна. Безумовно, були складні та гострі запитання. Переносити розмову “на папір” було цікаво та легко. А це, за моїми спостереженнями, один із проявів того, що інтерв’ю вдалося. До того ж, воно набуло широкого резонансу в місті. Його обговорювали як у соцмережах, так і в кулуарах міської ради. Чув, що навіть сам Саулко не досить позитивно відгукувався про нього.
Цитата із публікації. Аліна Римар – про знайомство із Сергієм Галицьким: “Коли я дізналася, що він бере активну участь у діяльності притулку, то мені стало трішки не по собі. Сергій Галицький мав репутацію “поганого хлопця”. Але страх минув буквально за тиждень, коли я зрозуміла, що це одна з найдобріших людей, яких зустрічала у своєму житті. Він реально серед ночі може поїхати забирати збиту посеред дороги собаку, покласти її до себе в гараж і чекати ранку, щоб відвезти до ветеринара. Я постійно звертаюся до нього, коли розумію, що ми з Танею Чеботарь (голова ГО “У добрі руки – ред.) не справимося, коли потрібна чоловіча сила. Плюс він допомагає багатьом людям, але просто вимагає не згадувати цього публічно”.
Ремонт дзвіниці, фінансовий аудит та стадіон у Переяславі: що обіцяв Вячеслав Саулко у 2021 році і що виконав
На початку кожного року я традиційно прогортую всі торішні публікації на Інформаторі. Обираю найважливіші події і формую з них матеріал на кштал “Згадати все”. Коли робив це у січні 2022-го, звернув увагу на те, що на сайті було багато заміток із обіцянками міського голови Вячеслава Саулка втілити ті чи інші проєкти. У багатьох випадках він навіть ставив собі конкретні дедлайни. А ще я помітив, що вони вже “згоріли”, а роботи так і не завершили. Зрозуміло, що тема сама спливла на поверхню переяславського болота. Треба було її просто взяти, написати, а після цього гарненько помитись.
Йдеться там і про реставрацію Вознесенського собору, і про фінансовий аудит відділів міської ради, і про співпрацю з поліцією, і про будівництво спорткомплексу, і про реконструкцію центральної площі, і про прокладання тротуарів, і про набережну Альти. Щодо кожної позиції я давав підсумковий факт: зробили цю справу чи ні? І так вийшло, що більшість обіцянок не була виконана.
Тут не було якогось суперрозслідування, все лежало на поверхні. Будь-який пересічний переяславець про це знав, дехто неодноразово обговорював на кухні. Але, коли я структурував усе в одному матеріалі, це справді з далеко не найкращого боку показувало очільника нашої громади. І схоже, він розізлився настільки, що прямо на сесії непрозоро почав натякати на недобросовісність, провокативність нашого видання. А потім мало не запровадив цензуру на висвітлення діяльності міської ради. “Висновки про об’єктивність чи необ’єктивність інформації робитиме міська рада. Якщо вона необ’єктивна, то ті ж депутати, які надали право висвітлювати інформацію, прийматимуть інше рішення”, – сказав тоді Саулко. На щастя, депутати пояснили йому, що це порушує законодавство про роботу ЗМІ.
Словом, обіцянок від міського голови цьогоріч стало значно менше. Зрозуміло, що повпливало на це й повномасштабне вторгення росіян на територію України. Дещо у місті вже значно тихіше, та все ж змінюється на краще. Щоправда, більшість із тих масштабних та красивих обіцянок досі лишились просто обіцянками. А перспектив для їхнього втілення з часом стає все менше.
Оксана Симоненко, журналістка
Як змінилися професії під час війни: розповідають жителі Переяслава
24 лютого повністю перевернуло життя українців, а повномасштабна війна вплинула на їхні професії. Багато людей залишились без роботи, а ті, хто мав можливість далі працювати, залишились в країні та продовжили виконувати свої робочі обов’язки. Ми вирішили підібрати різнопланові професії і запитати людей, яким чином війна вплинула на їхню діяльність.
Коротко нагадаю кожну з історій, які підготувала. Дарина Коваль працює майстринею з моделювання брів. На власному досвіді знаю, що пристосування до умов війни давалось важко, не кажучи вже про якісь б’юті-процедури. Я кілька місяців не записувалась на манікюр, тому що майстри призупинили роботу, а майстриня, до якої ходжу зазвичай, виїхала за кордон. Дарина розповідала, що аж до 8 березня зупинила діяльність, але зрештою до неї потроху почали надходили прохання зробити брови та вії.
Провідний фахівець організації заходів цивільного захисту Бориспільського РУ ДСНС у Київській області Денис Порохня роботу не припиняв ні на мить. Рятувальники в таких ситуаціях людям дуже потрібні. У перші дні війни в місцевій рятувальній частині розпочались чергування у посиленому режимі та залучали два караули одночасно. “На території Київської області після загарбників залишалось багато снарядів та мін, які були небезпечними для людей. Якби була вказівка щодо їх розмінування, то переяславські рятувальники виконували б і цю роботу”, – зазначав Денис Порохня.
Начальник сектору моніторингу відділу поліції №1 (м. Переяслав) Бориспільського РУП, капітан Сергій Шило розповідав, що у правоохоронців роботи додалось у зв’язку зі встановленням блокпостів. А у перші дні війни спільно зі СБУ проводили роботи з виявлення колаборантів.
Викладачка Університету Григорія Сковороди в Переяславі Анастасія Ставицька також мала відповідальну місію. В університеті тоді почалось налагодження зв’язків зі студентами, які змогли виїхати та евакуюватись у безпечніші райони або за кордон. Щодо її професії, то завдання студенти могли виконувати дистанційно з допомогою Google Classroom.
Редактор інтернет-видання “Інформатор” (Переяслав) Віталій Усик працював в перші дні повномасштабного вторгнення посилено, як і вся наша команда. Людям потрібно було повідомляти найсвіжішу та перевірену інформацію, адже щомиті могло трапитись будь-що. “Тепер не час критикували владу чи державні структури, не час конкурувати з іншими ЗМІ. Тому видання змінилося, але від читачів я жодного разу не чув нарікань, мовляв, ми втратили гостроту, чи чогось подібного”, – зазначав Усик.
“Мені казали, що це дорога в один кінець”: Олександр Дорошенко із Переяслава служить в полку “Азов”
Це моє перше інтерв’ю з військовим. Сподіваюсь, що не останнє, адже людям, які пішли на війну, справді є що розповісти. Щоправда, не всі запитання та відповіді потрапили до опублікованої статті, тому що певну інформацію зараз розголошувати не можна. Мене здивувало, що Олександр спокійно розповідав про умови перебування на війні, про отримані контузії – без жодних емоцій.
Він розказав, що хотів служити у найкращому підрозділі, так і сталося. “Тоді збирали людей на деблокаду Маріуполя. Ці люди мали доставити військовим їжу, медикаменти, припаси. Я подав заявку, потім мені перетелефонували і запитали: “Ви знаєте, що це дорога в один кінець і ви можете померти?”. На це я відповів, що знаю. Потім таких дзвінків було ще кілька з подібними запитаннями. І вже через тиждень в мою військову частину прийшло розпорядження, що мене переводять в “Азов”, – розповів Олександр. Коли прибув у підрозділ, інструктор відразу сказав, що в нього є завдання підвищеної небезпеки. У статті зможете дізнатись ще багато захопливого.
“Близько 2 мільйонів гривень збитків”: Тетяна Самань розповіла про пожежу в “Технобуді”
Велике інтерв’ю зробила із директоркою магазину “Технобуд” Тетяною Самань. Якби не прикрий випадок, то цієї розмови і не було б. Масштаби пожежі вже спочатку здавались надзвичайно великими, так і було.
Сімейний бізнес Тетяни Самань працює вже близько 20 років. Ніхто не міг уявити, що може статись подібне, але й ніхто від таких випадків не застрахований. Тетяна розповідала, що з моменту займання пройшло всього 10 хвилин, а даху вже не було. “Причиною пожежі, скоріше за все, стала проблема з пічним опаленням і димоходом”, – пояснювала директорка. Багато людей відгукнулись, щоб допомогти їй з відновленням магазину.
Коли ми записували інтерв’ю, то надворі була дощова погода, але роботи з відновлення не припинялися. “2 листопада Влад Дрига та його команда з територіальної оборони стояли ланцюжком, подавали товар, сміття один одному і виносили. Андрій Іващенко пропонував будь-яку допомогу і казав, що може робити все. Нам потрібне було світло, адже в магазині була вода і темрява. Через деякий час Андрій Іващенко надав нам заправлений генератор”, – розповідала Тетяна.
Вогонь пошкодив багато товару, вітрини, будівельні матеріали. А збитків магазин зазнав на близько 2 мільйонів гривень. Вже зараз магазин відновив роботу. Коли любиш свою справу, будь-які проблеми можна подолати. А якщо маєш таких працівників, як у Тетяни Самань, то негаразди бороти значно легше. “Наступного дня після пожежі, я їм сказала, що фактично вони залишились без роботи, адже в мене немає чим виплачувати зарплатню. Кажу: “Ви вільні”, на що вони відповіли: “Ні, Таня, ми разом будемо в радості і горі”.
Яна Малишко, журналістка
“Ми приймаємо чужих дітей, а відпускаємо вже своїх”: Андрій Бован із Переяслава – про професію вчителя
Оскільки на посаді журналістки працюю недовго, то в Інформаторі у мене все трапляється мало не вперше. Не винятком було і перше, на мою думку, велике інтерв’ю з Андрієм Бованом. Перший досвід, перше хвилювання, перша робота, яку з нуля виконала сама. Це був матеріал до Дня вчителя. Редактор сказав, що потрібно взяти інтерв’ю у когось зі школи. А в мене у Переяславі взагалі не було знайомих вчителів, тому довелось шукати через друзів. Вдалося дістати номер вчителя математики та фізики Переяславської гімназії №3 Андрія Бована.
Мені спокійніше, коли інтерв’ю проходить в офісі Інформатора, бо так звичніше. Але цього разу потрібно було йти до школи, щоб побувати на уроці Андрія. Мої хвилювання відійшли на другий план, коли розпочався урок, адже було цікаво спостерігати за підходом вчителя до навчання. Він не лише завантажував дітей завданнями, а й давав розслабитись, погравши у тематичні розвиваючі ігри. Найбільше запам’яталось, коли мені запропонували долучитись до гри “Kahoot!”. На одне із запитань діти обрали “найкращим виданням у Переяславі” Інформатор, було приємно.
Особисто із Андрієм Бованом поговорили на різні теми. Відзначу, з яким теплом він говорив про своїх учнів та розповідав про їхні взаємини поза школою. Цитата зі статті: “Бути відданим своїй справі мене надихають діти. Не дарма кажуть, що в школі ми беремо чужих дітей, а потім відпускаємо вже своїх. Ми до них звикаємо, ми радіємо їхнім успіхам, їхньому прогресу. Є відчуття важливості своєї роботи. І те, що ми зараз бачимо в Україні, цей патріотизм – це все теж свого роду робота школи. Ми навчаємо дітей критично мислити і вони швидко починають розуміти, що добре, а що погано”.
Вивільнити емоції на папері: у Переяславі для дітей проводять заняття з арт-терапії
Це ще одна робота, яка залишила теплі спогади. Якось потрібно було зняти сюжет про творчу спілку майстрів “Мистецтво життя”. Під час виконання цього завдання я дізналась, що в тому ж приміщенні проводять заняття з арт-терапії для дітей. Відразу ж поспілкувалася з художницею, яка проводить ці уроки, запропонувала зняти окремий сюжет.
Це насправді такий кайф – проявляти ініціативу на роботі. Свої ідеї хочеться втілювати досконало – щоб подобалось не лише нашому редактору, а й мені самій. Із великим задоволенням писала текст та готувала цей сюжет. Надихала сама історія, адже у більшості дітей, які відвідують ці заняття, батьки зараз на війні.
Атмосфера, з якою проводять заняття в маленькій студії на Гімназійній, 37, відразу пронизала турботою та теплом. Діти на кілька годин відволікаються від життєвих турбот, а допомагає їм у цьому психологиня-художниця Людмила Башук. Батьки учнів неодноразово розповідали Людмилі, що такі заняття справді допомагали їхнім дітям подолати певні проблеми та стати спокійнішими.
Чесно кажучи, хоча ці заняття і передбачені для дітей, я б теж не була проти їх відвідувати. Адже у дорослому житті теж потрібно якось вивільняти свої емоції. А що може бути краще психологічної терапії та творчості?
Цитата Людмили Башук зі статті: “Звісно ж, захоплює сам процес. Діти працюють в різних техніках: гратаж, пуантилізм, імпресіонізм. Також в різних напрямках, наприклад, ознайомлюються з різними художниками та створюють власні творчі шедеври. Я вважаю, що до 12 років дитині не варто ламати почерк художника, вона сама повинна самовиразитися”.
Що необхідно молоді Переяслава: активісти та громадські діячі визначили проблеми та втілюватимуть ідеї
Дуже цікавим досвідом було відвідати такий захід, адже це не звичні урочистості або концерти. У той вечір у ЦКМ зібрались місцеві активісти і просто небайдужі до майбутнього Переяслава люди, аби обговорити та виявити проблеми у Переяславській громаді, які передусім стосуються школярів, студентів та молоді поза навчальними закладами. Пропонували шляхи їхнього вирішення. Це була тривала дискусія. Нас було до десяти людей, всі з різними поглядами, ідеями та порадами. Траплялись справжні батли, адже думки не могли не розбігатись.
Хоча стаття і вийшла невеликою, та пробула я там три години. До речі, це був мій останній робочий день у тижні, і я планувала провести вихідні у Львові. Через те, що обговорення затягувалось, а раніше піти я ніяк не могла (раптом щось важливе пропущу?), врешті мало не залишилась вдома і не посмакувала львівськими круасанами та напоями з “П’яної вишні”. Але, на щастя, встигла.
Захід проводила Анастасія Драчук, керівниця програмного відділу ГО “Будуємо Україну Разом”. Нас поділили на групи, кожна розписала можливості, проблеми та спосіб їхнього вирішення для кожної категорії. У списку можливостей для школярів було досить багато пунктів. Глобальних проблем із дозвіллям для школярів не виявили, адже, спираючись на список, дітям в місті справді є чим зайнятись.
Але виокремили кілька таких, що потребують певних рішень. Перший – це скейтпарк. Щодо цього вирішили згодом зробити обговорення з людьми, зацікавленими в цій темі, адже план побудови такого парку в нашому місті вже є. Друга проблема – можливість відвідувати всі заняття мають тільки місцеві школярі, адже дітям із сіл Переяславської громади складно добиратись до міста. Вирішення цієї проблеми – виїзди до сіл з розважальною програмою. Цим питанням займається молодіжна рада Переяслава. У категорії студентів виявили дві найбільші необхідності: школа волонтерства, популяризація “Толока Хаб”.
Нагадаємо, що наприкінці кожного року ми також досліджуємо прогнози астрологів, але не на майбутнє. Перевіряємо, чи збулись їхні передбачення на рік, що минув. Що з цього вийшло тепер, дізнавайтесь за посиланням.
Підтримайте Інформатор на Patreon та отримуйте значно більше екслюзивного контенту. Оперативно читати наші новини ви зможете, якщо підпишитесь на канали в Telegram або Viber.
